Українців почнуть штрафувати за автономне опалення і бойлери Сума штрафу становитиме від 1700 до 2550 гривень

Чиновникам не подобається, що українці масово відмовляються від центральних систем теплопостачання.

Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, вирішила вдарити по кишені тих, хто самовільно відключиться від опалення та гарячої води.

Нові штрафи для бажаючих грітися самостійно без дозволу - від 1 700 до 2 550 гривень для простих українців і до 3 400 гривень посадових осіб підприємств, які допустять таке порушення.

Про це йдеться в законопроекті "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення відносин у сфері теплопостачання, надання послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води", який розробила Нацкомісія.

Таке ж покарання передбачене за самовільне відключення від системи подачі гарячої води.

Законно відключитися від систем централізованого опалення та постачання гарячої води можна тільки якщо це передбачено схемою теплопостачання населеного пункту, яка затверджується органами місцевого самоврядування. Але в будь-якому випадку це не повинно "знижувати надійність і якість послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, що надаються іншим споживачам", написано в законопроекті.

Свою ініціативу чиновники мотивують тим, що перехід на індивідуальне опалення призводить до технологічної розбалансування централізованих систем теплопостачання і систем централізованого опалення. Газові котли, якими обігрівають окремі квартири, на думку Нацкомісії, шкодять екології, оскільки немає каналів для виведення продуктів горіння. Крім того, чиновники занепокоїлися тим, що при подорожчанні газу споживачам доведеться занадто багато платити за комуналку. Ще один аргумент - відключення від централізованої системи теплозабезпечення заважає диверсифікувати види палива.

При цьому самовільне використання теплової енергії без укладення договору карається в сотні разів меншими штрафами - від 85 до 340 гривень для звичайних споживачів і від 170 до 510 для посадових осіб організацій-порушників.

За перешкоджання представникам теплопостачальної організації зайти перевірити лічильники або самі теплоустановкі загрожує штраф від 425 до 850 гривень, для працівників юросіб - до 1360 гривень.

Протоколи про адмінпорушення можуть складати самі ж комунальники - виконавці житлово-комунальних послуг.

Авто з іноземною реєстрацією в українців можуть конфіскувати.

Громадяни, які хочуть перевезти в Україну авто за умовами Стамбульської конвенції, повинні мати міжнародну книжку АТА та постійний техпаспорт із вписаним іменем.

Про це в інтерв’ю на телеканалі ZIK повідомила адвокат «Львівського центру юридичного захисту» Ірина Бабій.

«Фактично транспортні засоби, за Стамбульською конвенцією, поділяються на два види. Це транспортні засоби комерційного призначення, які належать іноземним юридичним особам, і, власне, такі транспорті засоби при перетині кордону повинні мати міжнародну книжку або конвент, як її називають, це АТА або SDR. Власне ця книжка видається відповідними міжнародними органами, асоціаціями, містить певну гарантію того, що є такий транспортний засіб, що буде за нього сплачено в’їзне мито, якщо він своєчасно не покине митну територію держави. Це можуть бути ті документи, які надаються тим громадянам, які є громадянами України, але виконують доручення тих самих юридичних осіб», – пояснила адвокат.

За її словами, українець може на законних підставах їздити Україною на іноземному не розмитненому авто тільки у тому разі, коли він перетнув митний кордон по документах, які передбачені Стамбульською конвенцією.

«Якщо це транспортний засіб приватного використання і відповідно є співвласником наш громадянин, як це ми зараз бачимо масово на кордоні, то такі транспортні засоби перебувають в режимі транзиту, тобто мають право перебувати на митній території України протягом п’яти днів між одним митним постом і протягом десяти днів між різними митними постами. Є інший спосіб, коли наші громадяни можуть перебувати на території України на машині з іноземними номерами. Це, для прикладу, ви приїжджаєте на митний кордон, і вам митниця пропонує і надає вести транспортний засіб на основі зворотного зобов’язання вивезення, тобто ви гарантуєте, що ви протягом двох місяців даний транспортний засіб вивезете за межі митної території України», – зазначила Бабій.

Вона зазначила, що термін перебування на митній території України транспортних засобів, ввезених іноземними громадянами, становить рік.

«Кожен водій повинен усвідомлювати, що Стамбульська конвенція – це лише право іноземних держав користуватися тими транспортними засобами, які належать їм. Вони мають право передати користування цими транспортними засобами особам, які діють в їхніх інтересах. Якщо громадянин купив собі автомобіль в особистих цілях і цей автомобіль перебуває на іноземній реєстрації, він повинен прибути на межі митної території України і вичинити дії розмитнення даного транспортного засобу, інакше до нього будуть застосовані штрафні санкції, а потім буде конфіскований автомобіль. І ви вже тут ніякого суду не виграєте, тому що будуть дії правомірними», – підсумувала юрист.

джерело: http://zik.ua/ua/news/2013/01/21/389456

Співмешканець хоче отримати батьківство на дітей, що робити?

Скажіть будь ласка, я прожила з чоловіком у цивільному шлюбі 5 років у нас народилося двоє діток я записана матір'ю одиначкою. Тепер я від нього пішла і забрала дітей так як він не віддав наші речі і меблі куплені на дитячі, воно все залишилося в його домі ми там не прописані. Я не дозволяю йому бачити детей.теперь він хоче отримати батьківство через суд. Чи можливо це без моєї згоди?

Відповідь:

Він може звернутися до суду за встановленням факту батьківства. При цьому, обов'язок доведення лежить саме на ньому. Згідно з ч.2 ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду. Враховуючи, що у свідоцтві про народження батько дитини у вас не вказаний, мабуть, ви такої заяви не подавали. Згідно зі ст. 126 Сімейного кодексу, ви маєте право його подати до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Також батько дитини може звернутися до суду з позовом про встановлення батьківства. Таке право надається йому ст. 128 Сімейного кодексу України. При цьому, вашої згоди не потрібно. Позов пред'являється особою, яка вважає себе батьком дитини саме тому, що ви заперечуєте. Підставою для такого позову будуть будь-які відомості, які підтверджують походження дитини від конкретної особи, зібрані відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу. При цьому такий позов буде прийнятий, якщо при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, не було спільної заяви батьків заяви батька або рішення суду, запис про батька у Книзі реєстрації народжень вироблялася на прізвище та громадянством матері, а ім'я та по батькові дитини - за її вказівкою.

Просимо звертати увагу на дати публікації: статті актуальні лише на дату розміщення і не коригуються із зміною законодавства.

Якщо Ви проживаєте у Луцьку чи Волинській області і у вас виникли будь-які питання юридичного спрямування – телефонуйте і ми допоможено Вам.

Консультації БЕЗКОШТОВНІ.

Телефонуйте зараз: (київстар) 097 38 58 658; (лайф) 063 32 20 973; прямий номер у Луцьку 29 97 70.

Роз'яснено порядок визначення меж земельної ділянки

У листі від 26.10.2012 р. № 17616/27/К3313-12 Держземагентство вказало, що при оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт (кадастрові зйомки), виконуваних для визначення меж земельних ділянок, які включають, у тому числі, узгодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Інструкцією № 376 передбачено, що після виконання робіт по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками складається акт приймання-передавання межових знаків на зберігання, що містить підписи суміжних землевласників (землекористувачів) у разі, якщо вони не заявляють претензій до існуючих кордонів.

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за 5 робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою або за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцем знаходження земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається в акті приймання-передавання межових знаків на зберігання.

Держземагентство також відзначило, що в разі відмови суміжного землекористувача підписати акт приймання-передавання межових знаків на зберігання, відповідно до ст. 158 Земельного кодексу земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування спір вирішується судом згідно з ч. 5 ст. 158 ЗК.

Якщо Ви проживаєте у Луцьку чи Волинській області і у вас виникли будь-які питання юридичного спрямування – телефонуйте і ми допоможено Вам.

Консультації БЕЗКОШТОВНІ.

Телефонуйте зараз: (київстар) 097 38 58 658; (лайф) 063 32 20 973; прямий номер у Луцьку 29 97 70.

джерело: http://jurliga.ligazakon.ua/news/2013/1/3/80719.htm

ПЕНЯ на комуналку зросте на 300%?

Після засідання Кабінету міністрів глава Міністерства регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Анатолій Близнюк заявив, що пеня за простроченими платежами за комунальні послуги може вирости до 300%.

Як стверджує svit24.net, зараз відповідними розрахунками займається профільне міністерство.

За словами Близнюка, в даний момент йдуть розмови про те, скільки нараховувати пені - 100%, 200%, 300% боргу.

Він також зазначив, що остаточне рішення буде викладено в проекті закону і винесено на розгляд Верховної Ради.

Нагадаємо, квітневий законопроект Мінрегіонбуду пропонував встановити пеню в розмірі 0,1% від розміру простроченого платежу. Пеня повинна нараховуватися за кожен день прострочення, але не перевищувати 100% загальної суми боргу.

джерело:

http://lenta-ua.net/novosti/ekonomika/4849-penya-na-kommunalku-vozrastet-na-300.html

Все про цивільний шлюб. Права, обв’язки подружжя.

Колись під терміном «цивільний шлюб» розуміли сімейні відносини, не освячені таїнством вінчання, але зареєстровані в ЗАГСі. Сімейні спілки, в яких чоловіка та дружину поєднували виключно кохання й усний договір, називали «співжиттям», а дітей, народжених у такій спілці, — страшним словом «незаконнонароджений».

Ні для кого не секрет, що останнім часом дедалі більше пар живуть спільно, однією сім’єю без державної реєстрації шлюбу, в так званих «фактичних шлюбних» відносинах. Саме так юристи визначають сьогодні незареєстровані державою відносини між чоловіком і жінкою. Інколи ще використовується поняття «фактичний шлюб».

На сьогодні відносини між чоловіком і жінкою можна називати «фактичним шлюбом», коли, по-перше, пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство і, по-третє, не реєструє свої відносини в органах державної влади.

Хотілось також звернути увагу на те, що поняття «громадянський шлюб», яке досить широкого використовується і в суспільстві, не є синонімом вказаних вище термінів, оскільки розуміння зазначеного поняття як незареєстрованого шлюбу помилкове. Поняття «громадянський шлюб», навпаки, означає шлюб, оформлений в органах державної влади, проте без участі церкви. Причину такої плутанини можна з’ясувати, звернувшись до історії.

Оглядаючись в минуле, можна прослідкувати, що «фактичні шлюби» — породження не сьогоднішнього дня. У ХVIII столітті письменник Вольтер, який ні разу не був жонатий, шістнадцять років провів з маркізою дю Шатле, яка стала на довгі роки його коханкою, другом й інтелектуальним супутником. Талановитий художник Ван Гог жив у «фактичному шлюбі» з колишньою проституткою Класіною, допомагаючи виховувати двох її дітей.

Обов’язковою умовою в дореволюційні часи (до 1917 р.) законності шлюбу, вважалася наявність церковного благословення і закон захищав лише ті сімейні відносини між чоловіком і жінкою, які були освячені тайною вінчання.

На підставі виданого 20 лютого 1919 року Декрету Раднаркому України законним став визнаватися шлюб, укладений в органах державної влади, а шлюб, що укладався за релігійним обрядом, більше не створював правових наслідків (окрім укладених до прийняття Декрету). За змістом згаданого джерела зареєстрований шлюб називався «громадянський шлюб».

Оскільки до революції визнавалися лише церковні шлюби, а громадянські не допускалися, то й після 1917 року люди за звичкою вживали термін «громадянський шлюб», маючи на увазі «фактичні шлюбні відносини».

Отже, громадянський шлюб не слід плутати з фактичним.

Зараз поняття «фактичних шлюбних відносин» поширюється на ті сімейні союзи, які не визнані не тільки церквою, а й державою.

Однак, хотілось би зупинитись насамперед, на юридичних проблемах так званих «фактичних шлюбних відносин», які існують і існували завжди. Відсутність чіткої системи правового регулювання відносин «фактичного шлюбу» автоматично виключає єдиний підхід судових органів до вирішення пов’язаних з ним спорів. Навіть прийнятий 10 січня 2002 року Сімейний кодекс України не дав конкретних відповідей на спірні питання. Так, стаття 74 Сімейного кодексу України хоч і не повною мірою, але все ж таки намагається прирівняти «фактичний шлюб» до зареєстрованого. Адже відсутність штампа в паспорті тепер не рятує ні від аліментів, ні від поділу майна, ні від інших «розлучних» красот життя. Інша річ, що перед тим, як взятися за майнові позови, спершу прийдеться довести свої сімейні відносини у суді. А у випадку з аліментами — факт батьківства.

Таким чином, погоджуючись на «фактичний шлюб», громадяни тим самим допускають певну невизначеність подальших відносин у юридичному розумінні, оскільки їх зміст становлять взаємні права та обов’язки. Останні ж перебувають під захистом закону лише в зареєстрованому шлюбі (частина друга статті 21 Сімейного кодексу України), причому такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з поважних причин (навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми тощо) не проживають спільно.

Як правило, відносини в незареєстрованому шлюбі будуються виключно на почуттях та усному договорі. Фактичне спільне проживання не вважається шлюбом, а тривалість «фактичних шлюбних відносин» і характер подружніх зв’язків між їх учасниками (були вони серйозними чи випадковими) не мають правового значення.

Відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Проте, подружжя має право на поділ майна, придбаного ними за час шлюбу, яке буде підтверджуватися свідоцтвом про шлюб, а встановлення, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини» буде досить проблемним питанням, оскільки для підтвердження факту спільного проживання і ведення спільного господарства особам, що перебувають в незареєстрованому шлюбі потрібно буде звернутися до суду і надавати докази такого спільного проживання. Сімейний кодекс визначає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації (а це – нерухомість, транспортні засоби), а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 Сімейного кодексу України). При цьому, законодавство не передбачає, і не може передбачити, отримання згоди другого з фактичного подружжя. Тобто, норми про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя будуть спрацьовувати лише тоді, якщо права на майно були оформлені на обох осіб, тоді як для подружжя немає різниці на кого буде оформлено майно.

У випадку, коли фактичний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику «фактичних шлюбних відносин» потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у «фактичних шлюбних відносинах», а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто.

Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є показання свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників «фактичного шлюбу», договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.

Досить поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.

Щоб уникнути такого становища, радимо все майно, що придбавається фактичним подружжям на спільні кошти, оформлювати «на двох» у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі частини першої статті 357 Цивільного кодексу України вони вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.

Більше того, договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників. Так, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.

Зокрема, в договорі може бути визначене право одного з учасників «фактичних шлюбних відносин» користуватися речами другого без заміни використаних речей; визначатися рівна участь фактичного чоловіка або дружини у витратах на оренду житлового приміщення для спільного проживання; зазначатися обов’язок учасника фактичного подружжя, який розірвав «фактичні шлюбні відносини», виселитися з такого приміщення та обов’язок іншого звільнити першого від витрат з оплати житла. В договорі можна передбачити спільну часткову власність на придбання під час спільного проживання предметів домашнього вжитку та порядок їх поділу в разі припинення «фактичного шлюбу».

Однак усі угоди мають відповідали загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу. Так, наприклад, фактичне подружжя не має права укладати шлюбний контракт.

Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників «фактичних шлюбних відносин2 в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї.

Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).

Проблеми можуть виникнути також і при визначенні строків, у межах яких учасник фактичних шлюбних відносин може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. По суті йдеться про відсутність чіткого визначення факту (дати) виникнення «фактичних шлюбних відносин», що в свою чергу породжує складності відносно процедури обчислення строків позовної давності.

Деякі труднощі з’являються при визначенні походження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі. Так, статтею 52 Конституції України та статтею 142 Сімейного кодексу України визначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також мають рівні права та обов’язки щодо батьків незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Отже, від того, народжена дитина у шлюбі чи поза ним буде залежати тільки порядок реєстрації народження цієї дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Якщо дитина народилася у зареєстрованому шлюбі це питання вирішується набагато простіше, оскільки дружина записується матір’ю, а чоловік - батьком дитини.

Але, у випадку «фактичного шлюбу», походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька може визначається:

за заявою матері та батька дитини;

за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

за рішенням суду.

Що до особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І в першому, і в другому випадку чоловіку й жінці гарантовані рівні права та можливості відповідно до основних прав і свобод людини. Зокрема, вони вільні у виборі занять, професії, місця проживання, мають право на свободу думки, совісті та релігії. І при «фактичному шлюбі», і при зареєстрованому жінка й чоловік наділені правом розподілити між собою сімейні обов’язки та разом вирішувати питання життя сім’ї (наприклад, утримання, виховання та навчання спільних неповнолітніх дітей). Учасники сімейних відносин зобов’язані турбуватися про здоров’я, розвиток і матеріальне забезпечення своїх дітей. Обидві сторони відповідальні одна перед одною та перед іншими членами сім’ї за свою поведінку. І чоловік, і жінка мають право на особисту свободу, фізичний і духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності та на повагу до будь-якої праці, що здійснюється в інтересах сім’ї.

Однак право одного з учасників сімейних відносин змінити своє прізвище на прізвище іншого учасника виникає лише у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

А ось виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (статті 75, 76 Сімейного кодексу України), і у випадку «фактичних шлюбних відносин» (стаття 91 Сімейного кодексу України).

Однак, виходячи з аналізу згаданих статей, можна стверджувати, що законні чоловік і дружина мають матеріально підтримувати один одного незалежно від будь-яких обставин. У разі ж «фактичного шлюбу» законодавство вимагає, по-перше, щоб відносини між жінкою і чоловіком мали тривалий характер, а по-друге, визначає окремі умови, за яких може виникнути право на утримання. Так, на аліменти має право той з учасників «фактичних шлюбних відносин», хто став непрацездатним під час спільного проживання або якщо з нею (ним) проживає їхня дитини. Проте, надаючи жінці право на утримання під час вагітності, Сімейний кодекс, не містить механізму, як саме це право може реалізовуватися, оскільки, якщо з позовом до суду звернеться законна дружина, то батьком майбутньої дитини буде вважатися законний чоловік, а якщо звернеться жінка, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбу, їх спочатку доведеться знову ж таки доводити факт спільного проживання з чоловіком, від якого вона хоче отримати аліменти.

Крім того, пов’язуючи право на утримання з тривалим проживанням однією сім’єю, Кодекс не визначає який термін спільного проживання буде визнаватись «тривалим». Тобто, в кожному конкретному випадку суд буде індивідуально визначати чи є підстави для надання утримання чи ні.

На завершення хотілося б зазначити, що у питаннях спадкування теж є деякі відмінності, які відрізняють «фактичний шлюб» від зареєстрованого. Так, фактичне подружжя може прожити на спільні кошти, придбаваючи майно (квартири, автомобілі, гаражі, земельні ділянки, меблі, побутову техніку), протягом досить тривалого час у повному взаєморозумінні та згоді. Однак у разі смерті одного з них, на ім’я якого оформлене це майно, інший може сподіватися на достойний розмір спадщини тільки якщо на його користь був залишений заповіт або якщо він знаходився на утриманні померлого. Досить поширеною є ситуація, коли особа, яка прожила у «фактичному шлюбі» не один десяток років, врешті-решт отримує мізерні права на спільно нажите майно або ж не отримує їх зовсім. Як правило, майже вся спадщина померлого переходить до його офіційних родичів. І ось тоді спір між останніми і фактичним чоловіком чи дружиною, які пережили свою другу половину, неминучий. Як говорить мудра приказка: шлюб здійснюється на небесах, а майно ділиться на землі.

Згідно зі статтею 1264 цього Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини. Однак, зрозуміло, що навіть за такої умови частка фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою, ніж та, яку він або вона могли б отримати в зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, уникнення сімейних прав та обов’язків подружжя ускладнює захист інтересів учасників (або колишніх учасників) сім’ї. В цьому проявляється легкодумність і ненадійність у шлюбних відносинах. Водночас не можна не погодитися з тим, що незареєстрованні шлюби характеризується тими ж самими ознаками, що й сім’я, створена на основі зареєстрованого шлюбу: вона, зокрема, виконує аналогічні функції (дітонародження, виховання дітей, взаємної матеріальної підтримки та співпраці).

Допомога у розірванні шлюбу через суд, стягненні аліментів, збільшенні/зменшенні розміру аліментів, розподілі майна подружжя, позбавленні батьківських прав інших шлюбно-сімейних справах.

Консультації БЕЗКОШТОВНІ.

Телефонуйте зараз: (київстар) 097 38 58 658; (лайф) 063 32 20 973; прямий номер у Луцьку 29 97 70.

Які документи необхідно подати для оформлення закордонного паспорта

Згідно п. 10 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення для оформлення закордонного паспорта подаються:

1) заява-анкета встановленого зразка;

2) паспорт громадянина України (оригінал та копія перших двох сторінок і прописки), для осіб до 16 років - свідоцтво про народження (оригінал та копія) - після прийняття документів оригінали повертаються;

3) довідка про присвоєння ідентифікаційного номера (оригінал та копія), крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера;

4) квитанція про сплату держмита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати;

5) військовий квиток (служившим) або ж довідка з військкомату щодо можливості виїзду з України (не служившим особам у віці від 18 до 25 років).

Чи мають право туроператори оформляти закордонні паспорти

Згідно з ч. 2 ст. 17 ЗУ "Про туризм" суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України.

Який розмір державного мита за оформлення закордонного паспорта

Згідно з Декретом КМУ "Про державне мито" за видачу закордонного паспорта стягується держмито в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 грн.).

Який розмір консульського збору за оформлення закордонного паспорта в консульських установах України за кордоном

Згідно з п. 2.31 ст. 2 Порядку оформлення і видачі дипломатичними представництвами та консульськими установами України паспорта громадянина України для виїзду за кордон за оформлення закордонного паспорта та внесення змін до нього дипломатичними і консульськими установами України за кордоном справляється консульський збір. Особи, які не досягли 16 років, від сплати консульського збору звільнені.

Консульський збір стягується в розмірі та в порядку, встановленому Положенням про консульський збір України.